Півтори роки тому Тетяна Грицищук почала співпрацювати з «Калейдоскопом оголошень». Упродовж цього часу на сторінках газети вийшло майже два десятки її розлогих інтерв’ю з відомими людьми нашого краю, неординарними особистостями. У цьому списку – тільки дві жінки, решта – чоловіки. Це закономірність чи збіг обставин? Її матеріали читаються легко, на одному подиху, вона вміє розкрутити співрозмовника на відверту розмову, витягнути з нього нову інформацію, яка є цікавою для наших читачів.
До того ж Тетяна – хороший організатор: вона доклала чимало зусиль в організації та проведенні конкурсу на кращий вірш про Ужгород та малюнок на тему «Ужгород місто-сад», який торік проводила рекламна агенція «Калейдоскоп».
Нещодавно Тетяна стала лауреатом журналістської премії імені правозахисника, громадського діяча, публіциста, борця за відновлення прав греко-католицької церкви Йосипа Терелі за підсумками 2010 року.
З нагоди міжнародного жіночого дня редакція газети «Калейдоскоп оголошень» запросила Тетяну на розмову.
Її величність - жінка
- Тетяно, ми напередодні 8 березня – жіночого дня. Нашу розмову розпочнемо із «жіночих» запитань. Українська жінка 21 століття – якою вона є?
- 8 Березня втратило своє суто політичне забарвлення. Наразі для одних цей день є святом Весни‚ Кохання та Краси‚ для інших - ще один звичайний вихідний.
Та кожна жінка буде готова отримати подарунок‚ букет квітів чи бодай увагу з боку чоловіка‚ своїх дітей. І за це вона‚ жінка‚ яку б посаду не займала‚ до якої б соціальної касти не належала‚ віддасть сторицею.
...Жінка створена‚ щоб віддавати‚ ба‚ навіть дарувати ласку‚ вміння‚ тепло‚ любов‚ поцілунок‚ посмішку та‚ врешті‚ саму себе. Жінка здатна на самопожертву заради дітей‚ заради ідей‚ заради спасіння людства. І якщо вона прийняла рішення‚ то ніколи від нього не відступить. У кожної жінки свій характер‚ у кожної свій шлях до успіху‚ в кожної свої смаки‚ але в нас‚ жінок‚ є спільне - любов до своїх родин.
Жінки - одвічні романтики‚ і вірять‚ що можуть зробити життя кращим. І роблять це! Кожна з нас‚ мов вічний двигун‚ не дає зупинитися життю. Якщо чоловіки не запрошують нас на роботу‚ то ми самі створюємо її‚ і не тільки собі. Ми першими посміхаємося і миримо ворогуючих‚ ми пестимо найменшеньких і підтримуємо немічних‚обнімаємо своїх коханих і водночас думаємо‚ як ще краще виглядати завтра. Якщо тягнемо “важкого воза”‚ то прагнемо‚ аби ніхто й не помітив. Ми ж бо - панянки, пані, леді.
Змінити жінку неможливо‚ вона - досконала. Її можна і треба вивчити‚ її розуміти чи не розуміти. Але від неї не відняти головного - творчого духу. Він присутній всюди: і вдома‚ і на роботі‚ на батьківських зборах у школі й у політичних суперечках. Слово жінки тихе і переконливе‚ і навіть у розпачі вона кличе до справедливості‚ будить у кожному совість.
Пригадалися слова одного філософа: “Без жінок початок нашого життя був би позбавлений підтримки‚ середина - задоволення‚ а кінець - втіхи”‚ в якому закладено глибокий зміст нашого життя-буття.
Теплих слів про неї‚ хранительку вогнища власної оселі‚ берегиню можна сказати десятки. Ніжна‚ мудра‚ розважлива‚ золоторука‚ золотослівна...
І це не просто слова‚ це спосіб життя жінки‚ яка‚ як не дивно‚ собі належить найменше. Адже мати завжди лягає останньою‚ тоді‚ коли діти уже блукають у солодких снах‚ а ситий чоловік перебуває в екстазі від того‚ що футболіст забив м’яча у ворота суперника.
Жінка рідко чує на свою адресу подяку. А вона її й не чекає‚ так треба. Найвищою нагородою їй є те‚ коли вдома затишок‚ мир і злагода. А ще якщо й на роботі все ладиться‚ то це вже щастя. Тому‚ коли жінці кажуть “дякую”‚ то вона почуває себе на сьомому небі. А коли вже хтось спроможеться подарувати зайвий раз квіточку‚ то українська жінка готова і гори звернути.
«Лицарі, романтики відійшли у вічність»
- О, як поетично ти змалювала її величність - жінку! З твоїх публікацій видно, що із представниками сильної статі ти частіше спілкуєшся, контактуєш, як з жінками. Що скажеш про чоловіків?
- Нещодавно Інститут Горшеніна провів опитування. Його результати свідчать, що чоловікам в Україні живеться легше, ніж жінкам. Це є дійсно так, бо натомість чоловікам легше зробити кар’єру, вирішити справи за чаркою, за допомогою шантажу. Як бачимо, шантаж дуже ефективний у всіх сферах українського суспільства, особливо у політиці.
На жаль, сучасні чоловіки дуже відрізняються від чоловіків попередніх віків. Минули часи, коли чоловіки завойовували серця Прекрасних Дам, коли через жінок розпочиналися війни. Лицарі, романтики відійшли у вічність, їхній героїзм існує хіба що у класичних творах. Сучасні чоловіки, як і чоловіки попереднього 20-го століття, стали матеріалізованими. Матеріальні цінності для них – на першому місці. Сучасні чоловіки, на відміну від середньовічних, завойовують посади, сфери впливу, фінансові потоки.
Більшість чоловіків, особливо закарпатці, ретельно все зважують, аби якнайвигідніше одружитися. Вони вважають: якщо буде дах над головою, дружина, яка постійно готуватиме сніданки, обіди, виховуватиме дітей, то їм швидше вдасться зробити кар’єру, до того ж успішну.
- Ну ти і різко про наших чоловіків!
- Не завжди. Я не скупа на добре слово, якщо чоловік дійсно того заслуговує. Раніше я була дуже наївною, вірила кожному слову, згодом почала звертати більше уваги на деталі. Деталі - найкращий інформатор, вони, як то кажуть, можуть «спалити» людину і винести на світ божий чимало таємниць, які вміло приховувалися словами упродовж довгого часу. Журналіст мусить бути психологом.
«Між гармонією і любов’ю я ставлю знак рівності»
- Тетяно, тобі за 30-ть, але ти незаміжня. Чому: не було достойних чи не було бажання створювати власну сім’ю?
- На це запитання відповісти однозначно не можу. Більшість творчих людей, у тому числі чимало журналістів, не мають сімей. Причина? Ми приділяємо увагу всім, тільки не собі, або приділяємо, але дуже мало.
По-друге, мені подобаються сильні чоловіки як тілом, так і духом. До таких належать народжені під знаком Скорпіона, Тельця, Козерога. Не люблю брехунів і жлобів, п’яниць і туніядців. Я не є вибагливою, з якимось неземними забаганками, але вважаю, що чоловік має бути чоловіком.
Мене кликали заміж, але, як кажуть, не те. Майбутнього з цими чоловіками я не бачила, наші світогляди були різними. У моєму житті був чоловік і для душі, і для тіла, але за певних обставин я призупинила наші стосунки.
Кажуть, ревнує, б’є, бо любить. Це – міф, дурниця. Ревнує той, хто має комплекс неповноцінності. Жінку треба завойовувати, а не ревнувати й ображати.
Я не є прихильницею таких відносин, які будуються на образах, докорах, підозрах, недовірі, користолюбності. Між чоловіком і жінкою повинні бути гармонія, як душевна, так і тілесна. Тоді у такої пари і дітки народжуватимуться славні і щасливі. Між гармонією і любов’ю я ставлю знак рівності. Людина може любити себе, ближнього, Бога тільки тоді, коли перебуватиме у гармонії зі своїм внутрішнім єством.
- Як ти ставишся до зради?
- По-філософськи. Людина може зрадити своїм принципам, якщо, звичайно, вони у неї є. Це стосується і чоловіків, і жінок.
«Інформаторам суспільства відвели роль обслуговуючого персоналу»
- Журналістика – важка професія?
- І важка, і небезпечна. Особливо для дівчат, жінок. Теперішні чоловіки голодні на секс. Вони не соромляться про це говорити. Аби не бути голослівною, наведу такий приклад. Торік приходжу на чергове інтерв’ю до підприємця о десятій ранку. Ні сіло ні впало питає мене: «А вы не хотите сексу?!». Починає розказувати, що йому «хочеться», вчора перепив, напругу не зняв, бо дружина вагітна, коханка поїхала у відрядження. «Пожалейте меня, через это я не могу работать. Да, я как и все мужчины, животное», - передаю дослівно аргументи «прекрасного сім’янина», як він сам себе назвав під час першого нашого інтерв’ю.
Задоволення власних фізіологічних потреб для чоловіків – понад усе, це для них святая святих. Про наслідки вони не думають.
- І вони не бояться, що ти – журналістка і можеш про це розповісти суспільству?
- Страх і мораль у таких чоловіків відсутній. Одного разу я прийшла в одну правоохоронну установу за документом, так молодик замість того, аби виконувати свої посадові обов’язки, закрив на ключ двері робочого кабінету і став скаржитися, що від цієї роботи він скоро “чокнеся”, а за кілька хвилин почав чіплятися до мене. Я спробувала присоромити його, але це не подіяло. Тоді зауважила, що за таку аморальність можна і з роботи полетіти. «У мене надійна криша», - з гордістю заявив правоохоронець.
Подібних випадків було чимало за 13,5 років моєї журналістської діяльності. Передбачаю, що деякі читачі шукатимуть проблему в мені, але мушу констатувати, що проблема не в мені, а в суспільстві, яке, на жаль, деградує.
Зізнаюсь, великому ризику піддавалась, коли проводила експеримент із пошуком спонсора на ноутбук. Деякі колеги назвали мене чоловіконенависницею, хоча у матеріалі я викрила, що стоїть за такою благородною справою, як спонсорство. Журналіст має навести факти, описати їх доступно, а читач робить для себе висновки сам.
- Чому ти вільний журналіст, а не працюєш у якомусь конкретному виданні?
- Я працювала у різних редакціях на різних посадах, була і редактором газети. Наслухалась, надивилась усякого. Кілька разів намагалася «зав’язати» із журналістикою, але вона не може залишити мене у спокої. Кожне видання має свою редакційну політику, яку штатний журналіст мусить сповідувати. Будучи вільним журналістом, я почуваюся вільнішою, під своїми матеріалами ставлю своє прізвище, а не ховаюся за псевдо.
На жаль, упродовж останнього часу в закарпатській журналістиці відбулося дуже багато змін. Та й відношення до журналістів змінилося. Прикро, що чимало журналістів перестало виконувати свої професійні обов’язки. Інформаторам суспільства відвели роль обслуговуючого персоналу. Хто це зробив? Певні особи, представники політичних сил, товстосуми, які пером журналіста намагаються звести рахунки зі своїми опонентами і повернутися до влади.
- Ти брала інтерв’ю у багатьох відомих людей. Хто з них справив найкращі враження?
- Левко Лук’яненко вразив мене своєю лаконічністю, толерантністю, виваженістю думок. За 12 хвилин пан Левко встиг сказати так багато, до того ж по суті, що деякі неспроможні цього зробити і за три години. Темою нашої розмови була жінка.
Своєю щирістю та відвертістю приємно вразила керівниця «Бліцу» Олена Камінська.
Дуже гарні враження від Віталіка Козловського. З ужгородкою Вікторією Лисюк та її мамою знайома 13 років. Дівчинка має вроджені фізичні вади. Писала про неї кілька матеріалів, відстежувала зміни у її житті. Віка закохалася у Віталіка і мріяла зустрітися з ним. Коли Козловський приїхав до Ужгорода з концертом, то мама попросила посприяти в організації зустрічі Віки з Віталіком. Я була приємно вражена поведінкою Віталіка. Про все це написала у своєму матеріалі та у книжці. До Перечина ми поверталися в одному авто (у цьому місті я проживаю, а Віталік ночував в одному з перечинських готелів), це була хороша нагода пильніше розгледіти артиста.
Дуже розчарувалася в артистові Іванові Поповичу. Його пихатість, зневага до людей мене прямо таки шокували. Планую написати книгу про справжнє обличчя відомих людей, у яких брала інтерв’ю, бо ті інтерв’ю повиходили у світ причесаними, припудреними. «Поза кадром» залишилося чимало цікавого.
- Тетяно, ти багато матеріалів пишеш на духовну та релігійну тематику. Чому?
- Ця ніша незаповнена. Комусь це треба робити, от я і роблю. Раніше багато писала на соціальні теми та про культуру.
- 27 січня з рук владики Мілана Шашіка ти отримала нагороду – диплом лауреата премії імені Йосипа Терелі за активну позицію у висвітленні духовного життя краю на сторінках преси. Колеги привітали?
- Новину про мою нагороду журналісти сприйняли по-різному. Дехто щиро привітав, порадів. Михайло Фединишинець у телефонній розмові сказав так: «Якби премію дали комусь іншому, то я б обурився, а ти гідна цієї нагороди». А дехто тільки й намагався дізнатися про розмір премії. Дивно, що деякі газети своїх читачів не проінформували про цей факт, а одна газета зуміла подати інформацію без прізвища лауреата.
- Торік ти видала книгу. Яку мету ставила перед собою?
- Видання книги – це черговий етап моєї творчості. Моя наставниця у журналістиці Юлія Зейкан порадила видати власну книгу. Я систематизувала свої матеріали, вийшло понад 200. Це би була енциклопедія про життя людей Закарпаття. Але я стикнулася з тим, що для видання книги треба дуже много грошей. Почала звертатися до людей, які могли б стати потенційними спонсорами, меценатами. Мені соромно у когось щось просити, але я таки наважилася на цей подвиг, за що отримала колосальний досвід.
- Над чим працюватимеш у найближчий час?
- Буду й надалі писати такі матеріали, аби не соромно було ставити своє прізвище і аби читачам було цікаво і корисно їх читати.
Я можу похвалитися, що за моїми публікаціями знімали телепередачі, зокрема фільм про звичаї, традиції рідного Малого Раківця.
| Джерело: Редакція газети «Калейдоскоп оголошень» | Дата публікації: 2011-03-10 |
1 коментар:
Дописати коментар