В читальному залі Перечинської районної бібліотеки відбулася презентація книги журналістки Тетяни Грицищук «Іду до людей», яка нещодавно вийшла у видавництві «Мистецька лінія» (Ужгород). Обговорення тривало понад дві години.
Виступаючі були одностайні: книга потрібна, читається з цікавістю, спонукає до роздумів над філософським питанням: для чого ми живемо і що після себе залишимо.
Людмила Орос, журналіст, член Національної Спілки журналістів України:
- У багатьох із нас є мрії – простіші, спрямовані на забезпечення щоденного буття і більш величні, коли хочеться зробити щось корисне не тільки для себе, але й для інших. Але життя складається так, що багато мрій так і залишаються тільки мріями, бо не в кожного із нас знаходиться час, вміння чи бажання досягти чогось такого, що може підняти нас над повсякденністю. Тетяні це вдалося – вона видала свою власну книжку, а це саме та річ, яка змогла вирвати її з постійного круговороту буденності. Бо про кожного із нас можуть забути, а книжка залишиться і рано чи пізно хтось із наших нащадків спом’яне добрим словом автора, який залишив їм своє бачення сьогоднішнього життя. У книжці 41 матеріал, а це, принаймні, 41 доля, а може й ціла родина, система чи епоха. Посередництвом своїх героїв та їхніх доль Таня піднімає загальносуспільні проблеми, зокрема, жебрацтва, пияцтва, використання та маніпулювання політиками електорату, проливає світло на багато дрібниць, які в комплексі, зливаючись у одне ціле, формують обличчя нашого часу.
Кілька років тому для міської газети «Перечинська тема» шукали людину на посаду головного редактора. Я порекомендувала Таню. Таким чином із моєї легкої руки вона потрапила у Перечин. Будемо відвертими: перечинці від цього тільки виграли. Тому що стільки матеріалів про Перечинщину, як зробила Таня, не написав ніхто. Навіть серед тих журналістів, які може більш імениті і більш відомі. Можливо, із часом з перечинської тематики автора вдасться упорядкувати окреме видання, яке буде корисним у рекламних цілях та для залучення туристів та відпочивальників.
Іван Готра, журналіст, багаторічний редактор газети «Зайнятість населення»:
- Судячи з матеріалів книжки, Таня стала журналістом неспокійної вдачі, журналістом, який не боїться ризикувати, лізти на рожен. Де тільки вона не побувала - в оселях відомих людей, в циганських таборах. Згадую свої журналістські дороги – як це цікаво і як це важко. Упродовж 15 років я проходив щодня повз бараки по вулиці Пирогова в Ужгороді, в яких жили роми без елементарних умов. Але не додумався в ту вулицю піти. А вона пішла і написала реалістичний матеріал, піднявши всіх на ноги, забивши на сполох. Із матеріалів видно, що авторці болить і вона хоче допомогти людям, закликає представників влади чесно виконувати свої обов’язки, а не роздавати лише порожні обіцянки.
«Іду до людей» - перша її книга, перша дорога дитина, гарна, мила серцю її та серцям інших людей. Отож бажаю Тетяні стати багатодітною матір’ю, бо ... у неї добре виходить народжувати хороші книги.
Зізнаюсь, за своє життя написав і опублікував сотні матеріалів. А де вони? Можливо, деякі є у газетах, архівах. А хто їх буде тепер читати, досліджувати? Газетна публікація – це добре. Але газета – це одноденка. А книжка буде чи у власній бібліотеці, чи в науковій, чи шкільній, і хтось колись прочитає її із задоволенням. Отож вчинок Тані є хорошим прикладом для наслідування колегами-журналістами.
Мирослава Гуранич, Перечинський міський голова:
- На жаль, нині такий час, коли детективи користуються більшим попитом як серед дорослих, так і серед учнівської молоді. Примірник книги, який мені подарувала авторка, пішов по руках – працівники міської ради та ресторану «Турянська долина» влаштували чергу на читання книги. Думаю, що й інші люди, які прочитають про долі своїх земляків, замисляться над долею власною. І тоді, можливо, щось зміниться не тільки у їхньому житті, але й у суспільстві. Вітаємо з першою книгою і чекатимемо наступної.
Марія Пекар, начальник відділу культури Перечинської райдержадміністрації, член Національної Спілки журналістів України:
- Журналістика – це, перш за все, поклик душі. І це якраз добре простежується у книжці. Тетяна – хороша журналістка і чудова людина. Її книжка читається і сприймається легко. Чому? Бо це правдиво, реалістично. Людину подано на розсуд читачеві такою, якою вона є, без прикрас, без причісувань. Більш ніж переконана, що авторка робить це свідомо і з повагою до читача – він таки зуміє зробити правильні висновки і розібратися у всьому.
У книжці простежується любов до нашої братії, артистів, працівників культури. Тетяну я порівняла б із тими артистами, аматорами, котрі ревно зберігають ото все наше – і культуру, і звичаї, і материнську пісню. Поставила б її у один ряд із Володимиром Івасюком, Ігорем Білозіром. Вони творили навіки те, що потрібно людям, і Тетяна пише саме так. Вона – на правильній стежині.
Іван Козак, письменник, драматург, лауреат премії імені Ф.Потушняка:
- Кожну людину надихають до творчості три духовні джерела: природа, славна історія нашого краю, людські долі. У Тетяни на першому місці стоять долі, на другому – історія Закарпатської землі.
Чи має талант наша Тетяна? Звичайно, має. Вчора переглянув деякі моменти і скажу відверто: книжка написана дуже талановито. Надзвичайно. Це книга, яка потрібна людям. Особливо учнівській молоді. Книга – різножанрова. Про людей. До того ж про славних людей – Олександра Фединця, Юрія Пітру, Івана Чендея, Івана Поповича, Юрія Пересту, про родовід Бачинських. Тетяні раджу братися за більш ширші полотна, бо для цього є все – і талант, і працьовитість.
Юлій Кул, письменник, член Національної Спілки журналістів України:
- Про книжку судити не можу, бо ще її не читав. Але відчуваю по публікаціях, які раніше читав у газетах, що книжка добра. Там була щирість, відвертість, бажання глянути і підійти до подачі матеріалу, теми, проблеми нестандартно.
У нас панує такий звичай: людину, яка щось видала, приймаємо до свого вузького кола. А ви уже, Тетяно, переступили через презентацію, отож ми радо запрошуємо вас до свого неформального громадського об’єднання – „Писарі” Перечинщини.
Юрій Мегела, поет, педагог:
- Нічого випадкового нема. Все є закономірним. Правда, інколи не помічаємо, не знаємо, наслідком якого явища стаються події. Однак між подіями завжди є зв'язок, причина і наслідок. Це – аксіома. І те, що ми зібралися у цьому залі, є закономірним. Чому? Очевидно, присутні поважають слово, літературу, раді успіхові нашої колегині, нашої подруги, співробітниці. Успіх є, і цьому успіхові ми раді.
На підставі того, що прочитав, можу багато сказати про Тетяну Петрівну. Писати про великих і відомих людей – гарний, сміливий і відповідальний вчинок. Про Двічі Героя Соцпраці Юрія Пітру писали маститі журналісти і ті, які мали право. Таня написала живо про людину-легенду, яка у свій час була відома Радянському Союзові, витягла із його життя такі деталі, що перед очима постає ціла епоха з багатьма відомими людьми: силачем Кротоном, художником Кашшаєм, Катериною Фурцевою, генсеками Микитою Хрущовим та Леонідом Брежнєвим, американським письменником Рокуелом Кентом.
Книжка побудована грамотно, з розділами, і зручна для читання. Є заголовки і підзаголовки. І вони дуже влучні. Читач відразу дізнається про тему. Якщо вона зацікавила йому, то він відразу й матеріал прочитає. Книга носить публіцистичний характер: є нариси, замальовки, конкретні факти, конкретні прізвища, герої. Мова книги прекрасна – літературна, вдало приправлена русинськими висловами, що і відображає колорит Закарпатської землі.
Ганна Мегела, вчитель української мови та літератури Перечинської ЗОШ І-ІІІ ступенів:
- Упродовж останнього часу ми бачимо, що у публіцистиці, газетних матеріалах виливають стільки бруду на той папір, а той бруд з паперу переходить до нас, читачів, що інколи хочеться кинути оте видання і більше ніколи його не купувати і не читати.
У багатьох газетах читала Тетянині матеріали і звернула увагу, що вона цінує своє ім’я і шанує читача. Таню, яка ти розумна – думки не нав’язуєш, а читач все розуміє. Дуже сподобалися матеріали про циган. Їх, як нікого, політики використовують сповна, дадуть якісь гривні, а потім зникають у високих кабінетах, а цигани й надалі залишаються зі своїми проблемами наодинці. Вразив матеріал про те, як троє підлітків-циганочок на Берегівщині варили півкілограма макаронів, які їм дав один із кандидатів у депутати Верховної Ради. Цими макаронами, приправленими смальцем з цибулею, обідало 15 дітей!
Сергій Вакаров, заступник головного лікаря Перечинської райлікарні, депутат міської ради:
- Медицина лікує тіло, а література, мистецтво лікує душу, саму людину. Одним із героїв даної книжки є Михайло Комеса, людина, яка після шести проблемних років свого життя повернулася до суспільства. Сьогодні ми всі хороші, а завтра можемо опинитися там, на дні. Михайло є моїм сусідом і добре його знаю. Так, він опинився на дні, ми його рятували, лікували. Але це давало результати на певний час. А потім йому допомогла громадськість – прийняли на роботу, повірили в нього, вселили віру у власні сили. Пригадую Мішові сяючі від радості очі, коли йому, як переможцю конкурсу «Людина року-2005», вручали грамоту і подарунок на сцені Будинку культури! Він воскрес духом. Думаю, що матеріал у книжці матиме також хороший вплив на Михайла. Тетяні Грицищук бажаю й надалі лікувати людські душі добрим словом, хорошими матеріалами, гарними книжками.
Тетяна Грицищук розповіла багато цікавого зі своїх журналістських доріг. Присутніх запросила до столу, де частувала 70-градусною сливовицею та 55-градусною грушівкою, очищеною молоком. Самогонку гнав її батько. Як відомо, малораковецьку самогонку Юрій Пітра возив у Москву Леоніду Брежнєву та членам ЦК.
В Ужгороде журналистка Татьяна Грицищук презентовала книгу "Иду к людям"
Інтернет-виданняUA- Reporter.com
Людмила Орос, журналіст, член Національної Спілки журналістів України:
- У багатьох із нас є мрії – простіші, спрямовані на забезпечення щоденного буття і більш величні, коли хочеться зробити щось корисне не тільки для себе, але й для інших. Але життя складається так, що багато мрій так і залишаються тільки мріями, бо не в кожного із нас знаходиться час, вміння чи бажання досягти чогось такого, що може підняти нас над повсякденністю. Тетяні це вдалося – вона видала свою власну книжку, а це саме та річ, яка змогла вирвати її з постійного круговороту буденності. Бо про кожного із нас можуть забути, а книжка залишиться і рано чи пізно хтось із наших нащадків спом’яне добрим словом автора, який залишив їм своє бачення сьогоднішнього життя. У книжці 41 матеріал, а це, принаймні, 41 доля, а може й ціла родина, система чи епоха. Посередництвом своїх героїв та їхніх доль Таня піднімає загальносуспільні проблеми, зокрема, жебрацтва, пияцтва, використання та маніпулювання політиками електорату, проливає світло на багато дрібниць, які в комплексі, зливаючись у одне ціле, формують обличчя нашого часу.
Кілька років тому для міської газети «Перечинська тема» шукали людину на посаду головного редактора. Я порекомендувала Таню. Таким чином із моєї легкої руки вона потрапила у Перечин. Будемо відвертими: перечинці від цього тільки виграли. Тому що стільки матеріалів про Перечинщину, як зробила Таня, не написав ніхто. Навіть серед тих журналістів, які може більш імениті і більш відомі. Можливо, із часом з перечинської тематики автора вдасться упорядкувати окреме видання, яке буде корисним у рекламних цілях та для залучення туристів та відпочивальників.
Іван Готра, журналіст, багаторічний редактор газети «Зайнятість населення»:
- Судячи з матеріалів книжки, Таня стала журналістом неспокійної вдачі, журналістом, який не боїться ризикувати, лізти на рожен. Де тільки вона не побувала - в оселях відомих людей, в циганських таборах. Згадую свої журналістські дороги – як це цікаво і як це важко. Упродовж 15 років я проходив щодня повз бараки по вулиці Пирогова в Ужгороді, в яких жили роми без елементарних умов. Але не додумався в ту вулицю піти. А вона пішла і написала реалістичний матеріал, піднявши всіх на ноги, забивши на сполох. Із матеріалів видно, що авторці болить і вона хоче допомогти людям, закликає представників влади чесно виконувати свої обов’язки, а не роздавати лише порожні обіцянки.
«Іду до людей» - перша її книга, перша дорога дитина, гарна, мила серцю її та серцям інших людей. Отож бажаю Тетяні стати багатодітною матір’ю, бо ... у неї добре виходить народжувати хороші книги.
Зізнаюсь, за своє життя написав і опублікував сотні матеріалів. А де вони? Можливо, деякі є у газетах, архівах. А хто їх буде тепер читати, досліджувати? Газетна публікація – це добре. Але газета – це одноденка. А книжка буде чи у власній бібліотеці, чи в науковій, чи шкільній, і хтось колись прочитає її із задоволенням. Отож вчинок Тані є хорошим прикладом для наслідування колегами-журналістами.
Мирослава Гуранич, Перечинський міський голова:
- На жаль, нині такий час, коли детективи користуються більшим попитом як серед дорослих, так і серед учнівської молоді. Примірник книги, який мені подарувала авторка, пішов по руках – працівники міської ради та ресторану «Турянська долина» влаштували чергу на читання книги. Думаю, що й інші люди, які прочитають про долі своїх земляків, замисляться над долею власною. І тоді, можливо, щось зміниться не тільки у їхньому житті, але й у суспільстві. Вітаємо з першою книгою і чекатимемо наступної.
Марія Пекар, начальник відділу культури Перечинської райдержадміністрації, член Національної Спілки журналістів України:
- Журналістика – це, перш за все, поклик душі. І це якраз добре простежується у книжці. Тетяна – хороша журналістка і чудова людина. Її книжка читається і сприймається легко. Чому? Бо це правдиво, реалістично. Людину подано на розсуд читачеві такою, якою вона є, без прикрас, без причісувань. Більш ніж переконана, що авторка робить це свідомо і з повагою до читача – він таки зуміє зробити правильні висновки і розібратися у всьому.
У книжці простежується любов до нашої братії, артистів, працівників культури. Тетяну я порівняла б із тими артистами, аматорами, котрі ревно зберігають ото все наше – і культуру, і звичаї, і материнську пісню. Поставила б її у один ряд із Володимиром Івасюком, Ігорем Білозіром. Вони творили навіки те, що потрібно людям, і Тетяна пише саме так. Вона – на правильній стежині.
Іван Козак, письменник, драматург, лауреат премії імені Ф.Потушняка:
- Кожну людину надихають до творчості три духовні джерела: природа, славна історія нашого краю, людські долі. У Тетяни на першому місці стоять долі, на другому – історія Закарпатської землі.
Чи має талант наша Тетяна? Звичайно, має. Вчора переглянув деякі моменти і скажу відверто: книжка написана дуже талановито. Надзвичайно. Це книга, яка потрібна людям. Особливо учнівській молоді. Книга – різножанрова. Про людей. До того ж про славних людей – Олександра Фединця, Юрія Пітру, Івана Чендея, Івана Поповича, Юрія Пересту, про родовід Бачинських. Тетяні раджу братися за більш ширші полотна, бо для цього є все – і талант, і працьовитість.
Юлій Кул, письменник, член Національної Спілки журналістів України:
- Про книжку судити не можу, бо ще її не читав. Але відчуваю по публікаціях, які раніше читав у газетах, що книжка добра. Там була щирість, відвертість, бажання глянути і підійти до подачі матеріалу, теми, проблеми нестандартно.
У нас панує такий звичай: людину, яка щось видала, приймаємо до свого вузького кола. А ви уже, Тетяно, переступили через презентацію, отож ми радо запрошуємо вас до свого неформального громадського об’єднання – „Писарі” Перечинщини.
Юрій Мегела, поет, педагог:
- Нічого випадкового нема. Все є закономірним. Правда, інколи не помічаємо, не знаємо, наслідком якого явища стаються події. Однак між подіями завжди є зв'язок, причина і наслідок. Це – аксіома. І те, що ми зібралися у цьому залі, є закономірним. Чому? Очевидно, присутні поважають слово, літературу, раді успіхові нашої колегині, нашої подруги, співробітниці. Успіх є, і цьому успіхові ми раді.
На підставі того, що прочитав, можу багато сказати про Тетяну Петрівну. Писати про великих і відомих людей – гарний, сміливий і відповідальний вчинок. Про Двічі Героя Соцпраці Юрія Пітру писали маститі журналісти і ті, які мали право. Таня написала живо про людину-легенду, яка у свій час була відома Радянському Союзові, витягла із його життя такі деталі, що перед очима постає ціла епоха з багатьма відомими людьми: силачем Кротоном, художником Кашшаєм, Катериною Фурцевою, генсеками Микитою Хрущовим та Леонідом Брежнєвим, американським письменником Рокуелом Кентом.
Книжка побудована грамотно, з розділами, і зручна для читання. Є заголовки і підзаголовки. І вони дуже влучні. Читач відразу дізнається про тему. Якщо вона зацікавила йому, то він відразу й матеріал прочитає. Книга носить публіцистичний характер: є нариси, замальовки, конкретні факти, конкретні прізвища, герої. Мова книги прекрасна – літературна, вдало приправлена русинськими висловами, що і відображає колорит Закарпатської землі.
Ганна Мегела, вчитель української мови та літератури Перечинської ЗОШ І-ІІІ ступенів:
- Упродовж останнього часу ми бачимо, що у публіцистиці, газетних матеріалах виливають стільки бруду на той папір, а той бруд з паперу переходить до нас, читачів, що інколи хочеться кинути оте видання і більше ніколи його не купувати і не читати.
У багатьох газетах читала Тетянині матеріали і звернула увагу, що вона цінує своє ім’я і шанує читача. Таню, яка ти розумна – думки не нав’язуєш, а читач все розуміє. Дуже сподобалися матеріали про циган. Їх, як нікого, політики використовують сповна, дадуть якісь гривні, а потім зникають у високих кабінетах, а цигани й надалі залишаються зі своїми проблемами наодинці. Вразив матеріал про те, як троє підлітків-циганочок на Берегівщині варили півкілограма макаронів, які їм дав один із кандидатів у депутати Верховної Ради. Цими макаронами, приправленими смальцем з цибулею, обідало 15 дітей!
Сергій Вакаров, заступник головного лікаря Перечинської райлікарні, депутат міської ради:
- Медицина лікує тіло, а література, мистецтво лікує душу, саму людину. Одним із героїв даної книжки є Михайло Комеса, людина, яка після шести проблемних років свого життя повернулася до суспільства. Сьогодні ми всі хороші, а завтра можемо опинитися там, на дні. Михайло є моїм сусідом і добре його знаю. Так, він опинився на дні, ми його рятували, лікували. Але це давало результати на певний час. А потім йому допомогла громадськість – прийняли на роботу, повірили в нього, вселили віру у власні сили. Пригадую Мішові сяючі від радості очі, коли йому, як переможцю конкурсу «Людина року-2005», вручали грамоту і подарунок на сцені Будинку культури! Він воскрес духом. Думаю, що матеріал у книжці матиме також хороший вплив на Михайла. Тетяні Грицищук бажаю й надалі лікувати людські душі добрим словом, хорошими матеріалами, гарними книжками.
Тетяна Грицищук розповіла багато цікавого зі своїх журналістських доріг. Присутніх запросила до столу, де частувала 70-градусною сливовицею та 55-градусною грушівкою, очищеною молоком. Самогонку гнав її батько. Як відомо, малораковецьку самогонку Юрій Пітра возив у Москву Леоніду Брежнєву та членам ЦК.
В Ужгороде журналистка Татьяна Грицищук презентовала книгу "Иду к людям"
Інтернет-виданняUA- Reporter.com
Немає коментарів:
Дописати коментар